Античні скульптури

У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.

У Стародавній Греції дуже любили спортивні змагання. Імена переможців Олімпійських ігор були в усіх на вустах. Цінувались особиста доблесть атлета, краса його тіла. На змаганнях атлети виступали оголеними, наготи не соромились, бо вважалось, що вона до вподоби богам. На честь переможців створювали статуї, але це не були скульптурні портрети. Вони втілювали молодість та красу, ідеал фізичної та духовної досконалості.

На багатьох святах молоді дівчата відігравали помітну роль: вони співали у хорі, брали участь у святкових процесіях та жіночих спортивних змаганнях. Жіночі фігури зображували одягненими. Важкі коси, що лежали на грудях, складки та лінії одягу, спрямовані до ніг, надавали жіночим статуям грації та енергії.

Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.

Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.

V ст.до н.е. – це час творчості видатних скульпторів: Мірона, Фідія, Поліклена та інших.

Фідій, найвидатніший із скульпторів того часу, керував створенням скульптурного оздоблення Парфенону – храму в Афінах, присвяченого богині-покровительці цього грецького міста. Велич, відчуженість, неземна краса – показові риси творів Фідія. Він створив велетенські статуї Афіни Парфенос (Діви) заввишки 12 м та Афіни Промахос (Войовниці) – 8 м для Афінського акрополя, а також одне з семи чудес світу – 14-метрову статую Зевса Олімпійського. Статуя Афіни Промахос стояла в наосі Парфенону. Пластинами із золота і слонової кістки було оброблено дерев’яний остов колоса. Коштовні камені – сапфіри – поміщалися в очних ямках. На правій долоні, що покоїлася на колоні, стояла статуя богині Перемоги Ніки. Ліва рука Афіни спиралася на щит із зображенням битви греків з амазонками. За переказами, серед фігур воїнів, зображених на щиті богині, Фідій розмістив портрети Перікла і свій власний. Це, а також виявлена під час перевірки недостача золота, відпущеного скульпторові для роботи, призвело до обвинувачень Фідія у блюзнірстві та казнокрадстві й вигнання його з Афін.

Близько 448 р. до н.е. Фідій виконав 13-метрову статую Зевса для храму Зевса в Олімпії.

Мирон – один із найвидатніших скульпторів Стародавньої Греції. «Дискобол» давньогрецького скульптора Мирона став найвідомішим шедевром класичного періоду. Греки перемогли персів у Марафонський битві, настав очікуваний мир, і митці, заручившись духом оптимізму, почали створювати нові шедеври у більш реалістичній манері. Оригінальна статуя виконана з бронзи і зберігається у Римському національному музеї.

Статую «Дискобол» він створив у V ст.до н.е. Одному з перших йому вдалося передати рух у скульптурі. Він зумів закарбувати той момент, коли диск ось-ось вирветься з руки атлета й за мить вже буде у польоті. Юнак готується випрямитись, його рука з диском, що тільки-но відкинута назад, зараз піде вперед. Цю мить рівноваги складного руху майстерно зміг вхопити Мирон, показавши у нерухомій статуї дві фази руху: попередню та наступну. У статуї втілена не тільки фізична напруга атлета, а й вольова зосередженість: обличчя прекрасної тілом і духом людини сповнене владної енергії і в той же час спокійне. Творчість Мирона була цілковито підкорена основній ідеї скульптурного мистецтва – зобразити досконалу людину через гармонію руху людського тіла.

У творчості Поліклета провідною темою став показ атлетів, які сприймалися як уособлення найкращих рис громадянина. Широко відомі твори скульптора «Дорифор» - могутній воїн зі списом, втілення спокійної гідності, та «Діадумен» - стрункий юнак, який вінчає себе пов’язкою переможця в змаганнях. Майстер Поліклет зробив важливий крок на шляху до «оживлення»скульптури. Його «Дорифор» («Списоносець») стоїть легко та невимушено, тримаючи спис на плечі. Поза атлета є абсолютно природною. Секрет полягає в тому, що Поліклет відкрив закон руху тіла: якщо напружена ліва нога, то у русі перебуває права рука, і навпаки. При передачі пропорцій тіла у скульптурі Стародавньої Греції існували свої свої суворі закони – канони. Наприклад, довжини кисті руки складала1/10 зросту, голова – 1/8, рука до ліктя – ¼. Саме ці правила діяли протягом століть. Канон сприймався як закон та міра прекрасного. Від нього іноді відступали, коли цього потребувала творча воля художника.

Серед найкращих майстрів ІV ст.до н.е. – Скоп та Пракситель. Однією з найвідоміших у Стародавній Греції жіночих статуй була «Афродіта Кнідська». Греки спеціально їздили до міста Кнід, аби помилуватися нею. Скульптор Пракситель зобразив богиню після купання. Біля її ніг посудина для води, у руці покривало. Вперше скульптура показувала оголене жіноче тіло так досконало, що воно стало еталоном жіночої краси на багато століть. До нас дійшла лише копія цієї скульптури.

Пракситель провів сміливу реформу грецьких скульптурних канонів, одним із перших створивши оголену жіночу фігуру. На замовлення мешканців Коса він створив дві статуї богині Афродіти, одна з яких показувала богиню оголеною. Замовники, вражені і збентежені творчою зухвалістю митця, відмовилися купувати зображення і його придбали жителі міста Кнід.

Інша робота Праксителя «Гермес із немовлям Діоніном» збереглась в оригіналі. Це рідкість, адже більшість прославлених скульптур дійшли до нас лише у копіях. Скульптуру було створено близько 343 року до н. е. в місті Олімпія, де вона і зараз зберігається в музеї. Пракситель відомий своїм талантом відтворювати риси обличчя й голови, зокрема волосся. Гнучка фігура Гермеса витончено обперлася на стовбур дерева. Можливо, в його правій руці, яка не збереглася, було гроно винограду, яким він дражнив Діоніса, через що маля до нього і тяглося. Фігура Гермеса пропорційно складене, усміхнене обличчя повне живості, профіль витончений, а гладка поверхня шкіри різко контрастує із схематично наміченим волоссям і шерстистою поверхнею плаща, накинутого на стовбур. Волосся драпіровка, очі і губи, а також ремінці сандалів були розфарбовані. Бюст Гермеса неодноразово досліджували, намагаючись відкрити секрет скульптора. Проте досі будь-які спроби лишаються марними.

У ІV ст.до н.е. уславилися Лісіпп («Геракл з левом», «Апоксіомен»), Леохарт («Аполлон Бельведерський»). Особливо виразними є статуї Лісіппа. В Апоксіомені показано атлета після боротьби, ще повного нервової напруги. Майстру добре вдалося передати збудження юнака після боротьби.

Скопас із Пароса - давньогрецький скульптор, архітектор та художник 4 століття до н. е., чия творчість поряд із Лісіпповою, завершила період пізньої класики. Представник, так званої, новоаттичної школи, першим серед давньогрецьких скульпторів відмовився від бронзи та звернувся до мармура.

Народився на острові Парос, працював у Тегесі (нині Піалі), Галікарнасі (нині Бодрум) та інших містах Греції і Малої Азії. Як архітектор брав участь у спорудженні храму Афіни Алей в Тегесі (350-340 до н. е.) і мавзолею у Галікарнасі (середина 4 ст. до н. е.) - одного з античних чудес світу.

Серед збережених до наших часів творів Скопаса найважливішим є фриз мавзолею у Галікарнасі із зображенням амазономахіі (середина 4 ст. до н. е.; спільно з Бріаксісом, Леохаромі Тимофієм; фрагменти зберігаються у Британському музеї, Лондон). Численні роботи Скопаса відомі за римськимм копіямм (Потос, Молодий Геракл, Мелеагр, Менада, тощо).

Відмовившись від властивого мистецтву 5 ст. до н. е. гармонійного спокою образу, Скопас звернувся до передачі сильних душевних переживань, боротьби пристрастей. Для втілення їх Скопас використовував динамічну композицію і нові прийоми трактування деталей, особливо рис обличчя: глибоко посаджені очі, складки на чолі і напіввідкриті уста. Насичена драматичним пафосом творчість Скопаса зробила велике вплив на скульпторів елліністичної культури, зокрема на твори майстрів 3-2 ст. до н. е., що працювали у місті Пергам. Самою прославленої серед незбережених скульптур Скопаса була «Менада» - статуетка дівчини, супутниці бога Діоніса, що мчить у шаленому танці. Тіло танцівниці немов закручено в спіраль, її голова закинута, одяг майорить, відкриваючи прекрасне тіло. У мистецтві Скопаса вперше знайшли вираз схвильованість почуттів, драматичний пафос, бурхливий рух, - все те, чого раніше не знала грецька скульпура.

Скопас е автором надгробного рельєфу, який знайшли на дні річки і лісу біля Афін. На ній зображено прекрасного юнака, який притулився до жертовника. Поруч стоїть його батько. Жест піднятої до вуст руки ніби увібрав у себе всю трагедію людини, яка втратила сина.

У скульптурних композиціях Скопас першим розкрив глибокі людські почуття, втілив печаль, біль, душевну муку.

Храм Зевса — давньогрецький храм, присвячений верховному олімпійському богові Зевсу, який слугував центром архітектурного ансамблю давньої Олімпії.

Перший, найбільш ранній, храм, присвячений місцевим і пан-еллінським божествам зведений на цьому місці ще наприкінці мікенського періоду. Альтіс — обнесений стіною Священний гай, із вівтарем Зевса і пагорбом Пелопса, були вперше побудовані впродовж 10-9 століть до н. е., коли культ Зевса приєдналися до вже побутуючого тут культу Гери.

Класичний храм Зевса був закладений в 52 олімпіаду елейцем Лібоном, але закінчений лише в 85-86 олімпіади Фідієм, тобто між 472 і 456 до н. е.

406 до н. е. імператор Феодосій II наказав зруйнувати всі храми і споруди в Олімпії як свідчення язичницької традиції. Знищення вцілілих залишків храму довершили потужні землетруси 522 і 551 років. Більшість збережених донині фрагментів храму зберігаються в Археологічному музеї Олімпії, кілька фрагментів фронтонів — в Луврі.

Храм Зевса являв собою типовий гіпетральний храм, а саме доричний периптер з 6-ма колонами по ширині храму і 13-ма по його довжині. Матеріалом для будівництва послужив вапняк-ракушняк з Поросу. Фундамент також був вапняним і сягав заввишки 22 м, завширишки - 27 м, в довжину - 64 м. Фундамент, колони і розписи цього храму були відкриті і відновлені в колишньому вигляді, завдяки розкопкам, проведеним в 1875 р. під керівництвом німецького археолога Ернста Курціуса.

Усередині храму стояла Статуя Зевса також роботи Фідія — одне з Семи чудес античного світу. Масивний п’єдестал статуї близько 3,5 м висотою прикрашали позолочені фігури, що зображували олімпійських богів. На цьому п’єдесталі, який представляв подобу Олімпу, знаходився трон, створений із золота і дорогоцінних каменів з безліччю різних прикрас із слонової кістки і чорного дерева. Статуя Зевса більше 10 м заввишки, з виразом світоправлячої могутності і разом батьківської ніжності, представлена сидячою на троні. У лівій руці бог тримав скіпетр, увінчаний орлом, а на простягнутій лівій руці стояла богиня Ніка із золота і слонової кістки. Як свідчить Павсаній, з першого погляду здавалося неймовірним, що храм міг вмістити цю статую.

Східний фронтон храму прикрашала скульптурна група майстра Пеонія з Меїди, що зображає приготування до змагання на колісницях перед поглядом Зевса між Еномаєм і Пелопсом, а західний фронтон - група майстра Алкамена з Афін, що представляє сцену битви лапіфів з кентаврами. На метопах змальовані 12 подвигів Геракла.

Венера Мілоська - мармурова статуя богині Афродіти, датована приблизно 150 р. до н. е. Автор Венери Мілоської невідомий. Спочатку вона приписувалась Праксітелю, оскільки скульптура являє собою тип Афродіти Кнідської. Нині поширена версія про авторство Агесандра Антиохійсьского.

Статуї Венери Мілоської вважається ідеалом краси жіночого тіла. Висота статуї 2,04 м. Пропорції у перерахунку на зріст 164 см такі: 86х69х93 см.

8 квітня 1820 р. статую Венери Мілоської знайшов грецький селянин Йоргос Кентротас на острові Мілос. Скопуючи свою присадибну ділянку, він спочатку натрапив на кам’яну нішу розміром близько 4-5 м. У кам’яному склепі і знаходилась Венера. На момент знахідки фігура богині вже була розбита на два великі фрагменти. Достеменно відомо, що у лівій руці Венера тримала яблуко. 1 березня 1821 р. маркіз де Рів’єр в Парижі дарує дивовижної краси скульптуру королю Людовіку XVIII. З тих пір Венера Мілоська зберігається у 74 кімнаті на першому поверсі галереї Сюллі паризького музею Лувр.

Дослідники й історики мистецтва довгий час відносили Венеру Мілоську до того періоду грецького мистецтва, яке називається пізньою класикою. Величавість постави богині, плавність божественних контурів, спокій особи - усе це ріднить її з добутками IV ст. до н. е.. Але деякі прийоми обробки мармуру змусили вчених відсунути дату виконання цього шедевра на два сторіччя вперед.

Коли Венеру Мілоську вперше виставили в Луврі, знаменитий письменник Шатобріан сказав: "Греція ще не давала нам кращого свідчення своєї величі!"

Оточена легендами богиня стоїть в Луврі одна в маленькій круглій кімнаті, що завершує анфіладу залів відділу античного мистецтва, і жоден експонат, у жодній з кімнат не висунутий у середину. Тому Венера видна ще здалеку - невисока скульптура, білою примарою виникаюча на похмурому тлі сірих стін…

Більшість прославлених скульптур Стародавньої Греції не дожили до нашого часу. Ми бачимо їх у більш пізніх римських копіях. Тому справедливим є твердження, що «стародавню архітектуру ми знаємо за руїнами, скульптуру за копіями, живопис за описами». Але й за копіями можна достойно оцінити високу майстерність грецьких скульпторів.