Конкуренція та її роль у ринковій економіці

Одним з найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати і розвиватися. Термін “конкуренція” походить від латинського слова “concorrerre”, що означає “зіштовхнутись”.

Отже, конкуренція – це зіткнення інтересів господарських суб’єктів на ринку, форма суперництва за економічне виживання і процвітання, боротьба між товаровиробниками за більш вигідні умови господарювання і одержання максимального прибутку. Водночас, конкуренція є й важливим елементом ринкового механізму господарювання, який забезпечує взаємодію ринкових суб’єктів у процесі виробництва і збуту продукту, а також у сфері прикладання капіталів (інвестування). Формою існування конкуренції є суспільна система норм і правил ринкової поведінки господарських суб’єктів (підприємств), яка визначається ринковими методами функціонування економічної системи і державними нормами (економічною політикою).

Сама природа економічної системи з її незалежними, відособленими господарськими суб’єктами (підприємствами) вимагає постійного і невпинного суперництва за економічне виживання – конкуренції.

Отже, конкуренція – це форма економічного суперництва між суб’єктами ринку за найбільш вигідні умови виробництва, продажу та купівлі товарів.

Конкуренція за своєю природою виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника активно впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці та ін. Основне завдання конкуренції – завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Оптимального становища на ринку господарюючі суб’єкти досягають в результаті отримання ними економічної самостійності. Тобто, коли вони отримують право володіння, користування і розпорядження виробленою продукцією, В той же час, економічна самостійність породжує прагнення виділитися серед рівних, доказати свої переваги, утвердити своє панування, забезпечити собі більш вигідне становище, більший прибуток. Це породжує між економічно самостійними і обособленими господарськими одиницями певне суперництво, боротьбу, яка і отримала назву конкуренції.

Конкуренцію не слід розуміти як змагання за олімпійським принципом: важлива не перемога, а участь. Це жорстокий і конфліктний метод взаємодії ринкових суб’єктів. Досягнення поставлених підприємцем своїх цілей можливе лише за рахунок ураження інтересів інших ділових людей.

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, при яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець – для їх реалізації. З іншого боку, в обміні приймають участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. Як результат і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні цін, інакше угоді не відбудеться, а кожен з них понесе збитки.

Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб’єктів від певних “вищих” і “зовнішніх” сил. Ця незалежність проявляється, по-перше, у можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг. По-друге, у свободі вибору ринкових партнерів. В процесі конкуренції господарюючі суб’єкти ніби взаємно контролюють один одного, причому це здійснюється переважно краще найретельнішого державного органу. Конкуренція є також важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

В силу своєї суперечливої природи, конкуренція несе в собі одночасно позитивні та негативні наслідки і дії (рис.4.2. та рис.4.3.). З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, яка спонукає її учасників у процесі переслідування своїх власних господарських інтересів сприяти суспільному прогресу.

Рис.4.2. Позитивні наслідки конкуренції

Проте, як і всякий суспільний процес, конкуренція має і негативні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підприємницькій діяльності не слід. Більше того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому механізму, заснованому на приватній власності, необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслідків.

Рис.4.3. Негативні наслідки конкуренції

Конкуруючі об’єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тих завдань, які вони перед собою ставлять. Можна виділити три основних типів поведінки: креативний, пристосувальний та гарантуючий.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпечення переваг над суперниками шляхом введення якихось нових компонентів ринкових відносин. Це може бути нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва чи щось інше. Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка – це упередження дій конкурентів в галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інноваційних можливостях. В цьому випадку він намагається скопіювати, насамперед, у стислі терміни досягнення своїх суперників.

Гарантуюча конкурентна поведінка покликана забезпечити стабілізацію та тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зміни асортименту продукції, надання додаткових послуг, пов’язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки застосовується, як правило, тоді, коли підприємець не має можливостей суттєво змінювати виробничу і комерційну програми і має слабку інноваційну базу. Названі типи конкурентної поведінки у своїх різноманітних формах застосовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва.

Сучасна економічна наука вважає конкуренцію одним з найважливіших факторів ефективності виробництва. Проте у формах і методах конкуренції, які будуть проаналізовані у наступному параграфі, нині пройшли суттєві зміни, які спричинили особливості конкурентної боротьби в наш час. До основних з них можна віднести наступні:

- переважання нецінових методів конкурентної боротьби над ціновими;

- перенос основних акцентів конкурентної боротьби з сфери виробництва у сферу обігу;

- загострення конкурентної боротьби не на ринку готової продукції, а на ринку факторів виробництва, особливо сировини;

- конкуренція стає більш жорстокою, часто з застосуванням методів недобросовісної конкуренції;

- державна підтримка національного виробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Конкуренція складне і багатопланове явище, яке характеризується різною кількістю виробників і споживачів на ринку, різними об’ємами виготовленої продукції, а також широким спектром форм та методів конкурентної боротьби. В сучасній літературі основна увага приділяється двом формам конкуренції – досконалій та недосконалій.

Досконала конкуренція – це суперництво багаточисленних виробників, які створюють приблизно однакові об’єми ідентичної продукції, а тому ні один з них не може впливати на ціну товару. Тут ціна визначається вільною грою попиту та пропозиції відповідно до ринкових законів їх функціонування. Цей тип ринку називають ринком вільної конкуренції. Існування великої кількості покупців і продавців означає, що ні один з них не володіє більшою інформацією про ринок, ніж решта. Продавець, прийшовши на ринок, застає певний рівень цін, змінити який він не може, адже ринок сам диктує ціну в кожний момент часу. Така ситуація дозволяє новим продавцям на рівних умовах (ціна, технологія, юридичні норми) з уже існуючими продавцями приступити до виробництва продукції. З іншого боку, продавці можуть вільно і безперешкодно вийти з ринку. Свобода переміщення (“входу” та “виходу”) створює умови для того, що на ринку завжди змінюється кількість виробників. Але в той же час у тих продавців, що залишились, як і раніше, відсутня можливість контролювати ринок, оскільки вони представляють дрібне виробництво і їх дуже багато.

Таким чином, основними рисами ринку досконалої конкуренції є:

- наявність великої кількості дрібних продавців і покупців;

- однорідність продукції у всіх виробників і можливість покупця вибрати любого продавця товару;

- неможливість контролю одного продавця над ціною і об’ємом купівлі-продажу, що створює умови для постійного коливання цих величин під впливом зміни ринкової кон’юктури;

- повна свобода “входу” на ринок і “виходу” з нього.

Досконала, або вільна конкуренція в економіці розвинених країн була типова до середини Х1Х ст.. В сучасній економічній дійсності ринок досконалої конкуренції, в строго теоретичному значенні, як це було зазначено вище, практично не зустрічається. І лише ринки деяких товарів більш-менш підходять під критерії даної ринкової структури. Це, зокрема, ринок цінних паперів та ринок сільськогосподарської продукції. Тут кількість продавців і покупців настільки велика, а об’єми продукції настільки малі, що за рідким виключенням, ні одна людина чи група людей не в стані контролювати ринок по окремих видах цінних паперів або сільськогосподарської продукції. Причому товари на цих ринках у всіх виробників повністю ідентичні і останні володіють повною інформацією про зміни на ринку.

При наявності на ринку вільної конкуренції виробники з метою отримання максимального прибутку, намагаються знизити витрати виробництва на одиницю продукції. В результаті цього виникає можливість зниження ціни, що збільшує об’єм продаж у виробника і його дохід. Самим ефективним способом досягнення цього є використання у виробництві науково-технічних новинок. Впровадження науково-технічних досягнень дозволяє підвищити продуктивність праці, що якраз і веде в майбутньому до зниження ціни, яке приносить фірмі-новатору більший дохід.

Конкуренція створює у виробників стимули для постійного урізноманітнення товарів і послуг для завоювання ринку. Розширення асортименту запропонованої до продажу продукції здійснюється як за рахунок створення зовсім нових товарів і послуг, так і за рахунок диференціації окремого продукту.

Виробники ведуть постійну боротьбу за покупця на ринку. Результатом такої боротьби є політика стимулювання попиту, яка вимагає постійного і всестороннього вивчення споживацького попиту і створює нові форми та методи реалізації товару. Все це, з одного боку, збільшує прибутки фірми, а з іншого, задовольняє всі бажання і потреби споживача. У підсумку виграє і споживач, і суспільство в цілому.

Як вже зазначалось вище, в другій половині Х1х – початку ХХ ст.. появляються великі підприємства і їх об’єднання. Ці процеси привели до суттєвих змін конкурентної боротьби на ринках, появи недосконалої конкуренції. Існує декілька моделей недосконалої конкуренції. Перша модель недосконалої конкуренції – монополія. Для неї характерні наступні риси:

- один продавець (фірма чи підприємство) є єдиним виробником даного продукту або єдиним постачальником послуги;

- нема близьких замінників – продукт монополії унікальний в тому розумінні, що не існує добрих або близьких замінників. З точки зору покупця це означає, що він повинен купувати продукт лише у монополіста або обходитися без нього, тобто нема альтернатив;

- чиста монополія диктує ціну або здійснює значний контроль над ціною;

- вступ в галузь конкурентів є затрудненим, або зовсім заблокованим.

Більш детально ця модель недосконалої конкуренції буде розглянута в наступному параграфі.

Другою моделлю недосконалої конкуренції є монополістична конкуренція. Її основні ознаки:

- існує досить велике число фірм, що обмежує контроль кожної над ціною, відсутня взаємна залежність, таємна змова між фірмами фактично неможлива;

- продукти характеризуються реальними відмінностями і умовами їх продажу;

- економічне суперництво ведеться ціновими і неціновими методами;

- вступ на ринок є відносно легким.

На практиці підприємець, який працює в умовах монополістичної конкуренції, прагне до такої комбінації ціни товару і збутової діяльності, яка буде максимізувати його прибуток. Монополістична конкуренція утверджується там, де ефективними можуть бути і невеликі підприємства і особливо там, де багато можливостей зміни товару (його модифікації, якості, зовнішній вигляд і т.п.). Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у сучасній економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво взуття і одягу, косметики, електроприладів, ліків, канцелярських товарів, кондитерських виробів, тканин, побутового обслуговування та багато інших галузей.

Третя модель недосконалої конкуренції – олігополія. Олігополія це такий тип ринкової структури, коли декілька великих фірм монополізують виробництво та збут основної маси продукції і ведуть між собою нецінову конкуренцію. Термін “олігополія” у перекладі з грецької власне і означає “небагато (кілька)”. Його вперше застосував ще у 1516 році англійський мислитель-гуманіст Т.Мор. Основними ознаками олігополії є наступні:

- наявність на ринку декількох фірм;

- тип продукту стандартизований або диференційований;

- контроль над ціною обмежений взаємною залежністю і значний при таємній змові;

- існують суттєві перешкоди для вступу на ринок;

- типовою є нецінова конкуренція.

Олігополістичні ринки також дуже поширені. Олігополія, як правило, характерна для галузей, де найбільш ефективним є велике виробництво і відсутні широкі можливості диференціації галузевого товару. В залежності від типу продукції розрізняють чисту олігополію і диференційовану. Підприємства чистої олігополії виробляють однорідний стандартизований продукт – алюміній, цемент, продукція хімічної або металургійної промисловості. Ідентичність цих товарі визначає і єдину ціну на них. Підприємства диференційованої олігополії виготовляють різноманітну продукцію одного функціонального призначення – автомобілі, електропобутову техніку, сигарети.

Якщо на ринку монополістичної конкуренції нема особливих перешкод для здійснення міжгалузевої конкуренції, то на олігополістичному ринку її обмеження дуже суттєві. Тому застосовують нові методи міжгалузевої конкуренції: диверсифікацію виробництва, вертикальну інтеграцію і конгломерацію.

Диверсифікація виробництва передбачає появу великих фірм, які діють у кількох споріднених між собою галузях. Цим вони обмежують залежність від постачальників ресурсів і комплектуючих виробів, послабляючи позиції галузі-конкурента. Вертикальна інтеграція проявляється в об’єднанні в рамках однієї фірми технологічного ланцюга у виробництві продукту від початкових етапів (скажімо, розробка корисних копалин) до його реалізації. Конгломерація – об’єднання капіталів не пов’язаних між собою галузей в одній величезній фірмі.

Все це зумовлює появу великих багатопрофільних фірм, що діють переважно на різних олігополістичних ринках. Тут міжгалузева конкуренція здійснюється, як правило, через внутріфірмове переміщення капіталів.

Існує ще декілька видів конкуренції в умовах ринку недосконалої конкуренції: монопсонія, олігопсонія, дуополія, білатеральна монополія.

Монопсонія – це тип ринкової структури, при якій існує монополія одного покупця товару. Обмежуючи свої закупівля, покупець забезпечує собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини доходів продавця.

Олігопсонія – це тип ринкової структури, при якій існує невелика вузькоспеціалізована група покупців певного товару. Обмежуючи закупівлі товару, покупці забезпечують собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини доходів продавця.

Дуополія – це тип ринкової структури, при якій існує тільки два постачальники певного товару і між ними повністю відсутні монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та інше.

Білатеральна монополія – це тип ринкової структури, при якій виникає протиборство єдиного постачальника і єдиного споживача. Такий ринок виникає на ринку електроенергії, водо- та газопостачання.

Залежно від методів конкурентної боротьби розрізняють цінову і нецінову конкуренцію. Цінова конкуренція – це форма суперництва, яка здійснюється за допомогою цін. Цінова конкуренція досить проста. Вона полягає в тому, що виробник установлює нижчі ціни на свій товар чи послугу, а конкуренти не можуть знизити ціну внаслідок високих витрат, тому зазнають збитків, розорюються і виходять з галузі.

Цінова конкуренція доцільна тоді, коли її ініціатор має міцніші позиції порівняно з конкурентами. За рівних умов “війна цін”, як правило, безрезультатна. Цінова конкуренція здійснюється також у формах надання покупцям різних знижок цін, таємного зниження цін проти офіційно оголошених, установлення однакових цін на продукцію різної якості, продовження строку продажу в кредит.

Нецінова конкуренція – це суперництво, яке ведеться між конкурентами за покупця наданням продуктам неповторних особливостей – якісних, технічних тощо. Методи нецінової конкуренції:

- поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю;

- використання реклами. Усі рекламні заходи разраховані на те, щоб привернути увагу покупців, інформувати про споживчі властивості товару, спонукати споживача на покупку, нагадати про існування того чи іншого товару. Реклама формує уявлення про особливі якості товару, хоча його споживча вартість при цьому часто залишається без змін. Мета реклами – акцентувати увагу на торговельних знаках і фірмових клеймах;

- умови продажу товару. Фірма зобов’язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безплатні консультації щодо використання свого товару.

Конкуренція може відбуватися у добросовісній і недобросовісній формах.

Недобросовісна конкуренція – це конкуренція, спрямована на отримання комерційної вигоди й забезпечення панівного становища фірми на ринку через обман споживачів, партнерів чи державних органів. Найпоширенішими методами недобросовісної конкуренції є дезінформація споживачів про товар або послугу (наприклад, подаються недостовірні відомості про якість, сорт, споживчі цінності продукту або ж використовуються товарний знак, назва фірми чи марка продукту без дозволу фірми, на ім’я якої вони зареєстровані); поширення компрометуючої інформації про товари конкурентів; економічне шпигунство, підкуп, установлення вищих окладів і пільг з метою переманювання фахівців від фірм-конкурентів, різні засоби тиску на постачальників ресурсів для відмови конкурентам у наданні кредитів та постачанні їм сировини і матеріалів.

На жаль, у сучасній економіці ще продовжують використовуватися і силові методи конкурентної боротьби. До них відносяться позбавлення конкурента сировини, ринків збуту, кредитів, скупка патентів, зниження цін. Діють також методи прямого насильства: підпали, вибухи, вбивство небезпечних конкурентів, шпіонаж, військові перевороти і т.п.

Як ми вже говорили, конкуренція передбачає такий стан ринку, коли ні одна конкретна фірма не в змозі вплинути на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. В реальному господарюванні досконала конкуренція може існувати лише епізодично, тому що розвиток конкурентних відносин об’єктивно веде до появи монополій.

У широкому розумінні термін “монополія” (у перекладі з грецької “один продаю”) означає існування якоїсь виключності економічного становища фірми, об’єднання підприємства або й цілої галузі. Монополія забезпечує конкуренцію, є антиподом останньої. Якщо конкуренція передбачає змагання економічно рівних (принаймі формально) економічних суб’єктів, то монополія заперечує рівність і ґрунтується на виключності економічного становища одного суб’єкта, здійснюючи ринкову владу.

Монополія виростає із конкуренції. Логічно цей процес виглядає таким чином.

Конкуренція зумовлює диференціацію товаровиробників (збагачення одних і розорення інших. Унаслідок цього відбувається процес концентрації виробництва й капіталу.

Концентрація спричиняє загострення конкуренції між дедалі більшими підприємствами. Загострення і вищий якісний рівень конкуренції породжують монополізацію.

Монополізація – економічний результат концентрації та централізації виробництва і капіталу.