Суть та функції грощей у сучасній економіці

Одним з найважливіших елементів будь-якої економічної системи є гроші.

Гроші мають багатотисячну історію. І хоча вони існують майже стільки скільки сама людська цивілізація, гроші постійно змінювались і їхній нинішній стан не є остаточною фазою розвитку.

Існують дві основні концепції виникнення грошей – раціоналістична і еволюційна.

Раціоналістична пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструменту (грошей) для здійснення обміку товарів. На нашу думку, спроби пояснити походження грошей угодою між людьми чи законодавчими актами держави, є не дуже переконливими. Адже гроші у своїх найпростіших проявах виникли на ранніх етапах розвитку окремих народів, коли ні фактор взаємної угоди, ні влада держави не могли відігравати істотної ролі у конституюванні такої складної категорії, як гроші. Лише згодом, на певному етапі розвитку, коли держава стала визначальним суб’єктом суспільного розвитку, вона законодавчо закріпила певний товар, який стихійно виконував роль загального еквівалента, як “законні гроші”.

Еволюційна концепція стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну. Еволюційна концепція вперше була сформульована К.Марксом, який спираючись на ідеї А.Сміта та Д.Рікардо, показав, що гроші мають товарне походження і виникли у результаті тривалого розвитку товарообміну та послідовної зміни форм вартості. Дійсно, на ранніх етапах розвитку людського суспільства панував натуральний обмін, тобто обмін одного товару на інший. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства та землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Поступово із загальної маси товарів почали стихійно виділятись ті, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях були худоба, в інших – хліб (зерно), в третіх – хутро, тощо. Кожен з цих товарів як засіб обігу мав свої переваги та недоліки. Тому поступово ця функція закріпилась за металами, в першу чергу, злитками благородних металів – сріблом та золотом і товарний обмін прийняв форму грошового обміну. Для поліпшення обміну на злитках почали ставити печатку із зазначенням ваги, що надало їм монетної форми. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента виконувало і срібло, яке згодом поступилось місцем золоту. Те, що врешті решт саме золото стало виконувати роль грошей, пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно є найбільш придатним для виконання суспільної функції загального еквівалента. Монопольне виконання золотом ролі загального еквівалента означає, що його споживна вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів, затрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці. Золото як гроші набуває додаткової споживної вартості поряд із своєю звичайною, пов’язаною із його унікальними природними властивостями. Ця додаткова споживча вартість полягає у здатності грошового обміну на всі інші товари, тобто мати загальну споживчу вартість.

В процесі обігу золото та срібло поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні монети. Держава встановила той ступінь зношення металу, який робив благородні метали непридатними для обміну, так званий ремедіум. Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні та мідні монети як замінники повноцінної золотої монети. Ця практика та роль грошей як миттєвих посередників у сфері обміну зробила можливою заміну золота знаками (символами) вартості – паперовими грошима. Епоху товарних грошей замінила епоха паперових грошей. Паперові гроші втілюють суть грошей, їхню внутрішню природу. Гроші – як гроші, а не товар потрібні не самі по собі, а задля тих речей, які за них можна купити. Паперові гроші – це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей у обігу, що наділені державою примусовим курсом обігу. Вони не мають власної вартості, оскільки затрати на їх виготовлення незначні.

Вважається, що вперше паперові гроші з’явилися у Китаї у ХП столітті нашої ери. Вони представляли собою своєрідні розписки, які випускались або під цінності, або здавались на зберігання у спеціальні лавки, як свідоцтво про оплачені податки.

На території України паперові гроші з’явились в обігу в 1769 році, з випуском їх у Росії. Це були асигнації – своєрідні банківські розписки на одержання монет. За маніфестом Катерини П вони замінили вкрай незручні мідні гроші, непридатні для великих торговельних операцій. Достатньо сказати, що в ті часи платіж на суму 100 рублів у п’ятикопієчних мідних монетах важив приблизно 100 кг.

Існує класичне визначення грошей, як економічної категорії. Гроші – це товар особливого виду, який виконує роль загального еквівалента для виміру вартості інших товарів.

В сучасній економічній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору.

Грошима називають:

- загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргових зобов’язань;

- сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасна економіка є грошовою економікою, оскільки майже всі економічні операції проводяться за участю грошей, як засобу обміну. Використання грошей відокремлює акт купівлі товару від акту продажу і таким чином спрощує обмін, знижує витрати обігу товарів.

Разом з тим розвиток виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Практично відбувся процес демонетизації золота. Відповідно до рішень Міжнародного валютного фонду з 1 квітня 1978 року золото вилучене з грошового обігу і скасоване ґрунтування на ньому офіційної ціни валют. Нині золото як грошовий матеріал ніде в світі в обігу не використовується, хоча і залишається найнадійнішим виразником багатства. Золото купується тепер як звичайний товар. Практично воно виконує, по-перше, функцію засобів нагромадження скарбів, а, по-друге, бере участь у визначенні валютних курсів як матеріально-речове, а разом з тим і вартісне забезпечення кредитних грошей.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними або декретними та кредитними або депозитними.

Символічні або декретні – це засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов’язань держави і не мають власної цінності. До них відноситься готівка, яка виступає у формі розмінної монети та паперових грошей. Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари і послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне визнання таких грошей, державна правова гарантія обігу символічних грошей, здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної спроможності символічних грошей.

Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Кредитні або депозитні гроші -це засоби обігу, які являють собою боргові зобов’язання депозитних інститутів. Тобто це є безготівкові гроші. До них відносяться векселі, чеки, електронні гроші, а також кредитні картки.

Вексель – це письмове боргове зобов’язання суворо встановленої законом норми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку.

Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.

Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Нині в розвинутих країнах налічується десятки видів пластикових кредитних карток (старт-карток), у тому числі для придбання товарів і послуг, для здійснення подорожей і відпочинку, для міжнародних розрахунків (системи “Віза”, “Америкен Експрес”, “Мастеркард”, “Єврокард” та ін.). У США випущено понад 600 млн.кредитних карток, якими користуються більше 70% сімей країни. У фінансових послугах населення розвинутих країн світу частка кредитної картки – близько 20%.

Дедалі більшого поширення набувають електронні гроші.

Електронні гроші – це банківська система переказу грошових засобів за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів..

Сучасні електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які заміняють паперові гроші, чеки та інші грошові документи при безготівкових розрахунках.

Електронні гроші посилюють тенденцію де матеріалізації грошових засобів, значно підвищують їхній обіг, заощаджують суспільні витрати, що позитивно впливає на економічний розвиток країни.

Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій та безготівковій формі для зберігання на визначених умовах. Будь-який депозит є борговим зобов’язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника.

Класична економічна теорія виділяє п’ять функцій грошей: міра вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежів та світових грошей.

Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість всіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.

Функція засобу обігу полягає у виконання грошима ролі посередника в обміні товарів і забезпеченні їхнього обігу.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

Функцію утворення скарбів виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються у вигляді дорогоцінних металів.

Чому людина нагромаджує гроші? Відповідь на це питання можна знайти звернувшись до такого поняття як “ліквідність”. Під ліквідністю розуміють швидкість і легкість, з якою певний фінансовий актив може перетворюватися на засіб обміну. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами – тим, на скільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більші є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. Гроші є найбільш ліквідним з усіх активів, оскільки вони є засобом обігу і на відміну від інших активів, їм не потрібно перетворюватись на щось інше для того, щоб стати таким засобом.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторгівельні операції, надання кредитів та іншими угодами.

З розвитком ринкових відносин та демонетизацією золота деякі функції грошей еволюціонували. Сучасна економічна наука вважає, що сьогодні гроші виконують три функції – міри вартості, засобу обігу і засобу нагромадження. Функція грошей як засобу платежу не виділяється окремо, оскільки вона поєднується з функцією засобу обігу, а світові гроші виконують ті ж самі функції, що й гроші в національному ринковому господарстві.

Людей завжди цікавило питання, яка кількість грошей потрібна для обслуговування товарообороту у країні і як ця кількість впливає на економіку. Відповідь на це питання дає аналіз категорії грошова маса і динаміка її складників.

Грошова маса – сукупність всіх грошових засобів, які знаходяться в економіці в готівковій і безготівковій формах, забезпечуючи обіг товарів і послуг у масштабах всієї країни. В структурі грошової маси, насамперед, виділяється активна частина, до якої відносяться грошові засоби, що реально обслуговують господарський оборот, і пасивна частина, яка включає грошові нагромадження, залишки на рахунках, що потенційно можуть служити новими засобами. Особливе місце в структурі грошової маси займають так звані квазігроші, або “майже гроші” ( латинське слово “квазі” означає ніби, майже), тобто грошові засоби на термінових (строкових) рахунках, депозитних сертифікатах, цінних паперах, акціях інвестиційних фондів, які вкладають гроші лише в короткострокові грошові зобов’язання.

Для кількісного виміру грошової маси використовують показники рівня ліквідності активів. У відповідності з рівнем їх ліквідності фінансові активи групуються у грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошові агрегати – це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

Найбільш відомими агрегатами виступають:

- агрегат М1 або гроші для операцій – готівкові гроші в обігу + трансакційні (чекові) депозити + інші рахунки, пов’язані з виписуванням чеків. Готівкові гроші в обігу охоплюють суму монет і банкнот, яку небанківські економічні агенти тримають поза банками. Трансакційні (чекові) депозити – кошти, котрі вкладені в банки чи інші фінансові установи, під які можна виписувати чеки (вони відомі як безстрокові депозити). Агрегат М1 акцентує увагу на функції грошей як засобу обігу – це гроші, які безпосередньо приймають участь в обслуговуванні угод в економіці. М1 відповідає базовому визначенню грошей і являє собою пропозицію грошей у вузькому значенні.

Агрегат М2 або гроші в широкому розумінні – гроші М1 + невеликі термінові вклади (строкові) + депозитні сертифікати.

Агрегат М3 – це гроші М2 + особливо великі строкові вклади + внески в спеціалізованих установах.

Агрегат L – містить гроші М3 + ощадні облігації + короткострокові державні цінні папери тощо.

Грошові агрегати, як ми вже визначили, відрізняються насамперед своєю ліквідністю. Найвищу ліквідність має сама готівка. Чекові гроші, які разом з готівкою утворюють агрегат М1, у своїй основі мають поточні рахунки в комерційних банках. Чеки стали основною формою безготівкових грошей, абсолютна більшість (понад ¾) усіх угод в економіці здійснюється через чеки.

Безчекові ощадні рахунки, які разом з М1 утворюють агрегат М2, виникають на основі термінових (строкових) вкладів. Вони менш ліквідні, ніж чекові, але також перетворюються в готівку (після закінчення строку зберігання) або переводяться в чекові розрахунки.

Великі строкові вклади ще менш ліквідні. Тому складають основу іншого агрегату – М3. Активна частина грошової маси – це агрегат М1, всі інші агрегати утворюють її пасивну частину.

Агрегати М3 і L складають фінансові активи, які можуть використовуватись як інвестиції.

Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як розвинутість фінансової системи, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структури депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення та інші. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно відрізняється від структури в розвинутих країнах.

У розвинутих країнах на готівку припадає 5-10% грошової маси, а в Україні поза банками обертається більш 40% готівки.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів. Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій та безготівковій формах, який обслуговує товарні і нетоварні платежі в економіці. Одним з найважливіших законів є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що в даний момент часу в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він виражає внутрішній зв’язок між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін та швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за формулою:

,

де КГ – необхідна кількість готівки, яка забезпечує товарний обіг; СЦ – сума цін реалізованих за рік товарів; К – річна сума цін товарів проданих в кредит; П – сума платежів, по яких настав час оплати за раніше проведені операції; ВП – сума платежів, що взаємно погашаються, не вимагаючи використання готівки (бартерний обмін); О – швидкість обігу готівки (середнє число оборотів готівки на рік).

Ця форма відображає закон обігу повноцінних (золотих) грошей або їх готівкових запасів (банкнот і розмінної монети), Водночас, як відомо, готівка нині складає лише 5-10% агрегату М1. Зростання значення безготівкових грошей робить непридатним застосування описаного методу визначення необхідної кількості грошей. Сьогодні для цього застосовують рівняння відомого американського вченого І.Фішера (виведене в 1947 році), яке має такий загальний вигляд

М V = P Q

де М – це М1 (готівка і безготівкові гроші); V – швидкість обігу грошей; Р – ціни товарі і послуг; О – обсяг товарної маси (кількість товарів і послуг).

З цього рівняння легко знайти необхідну для обігу грошову масу:

М1 = Р Q / V

Із закону грошового обігу випливає його важливий принцип – грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованість попиту і пропозиції товарів значною мірою визначається рівноважною (необхідною) грошовою масою. Водночас грошова маса повинна зростати пропорційно зростанню обсягу товарів і послуг або зменшуватись відповідно до зменшення обсягу товарів і послуг.

Порушення грошового обігу веде до незбалансованості грошової маси і товарної маси. Якщо виникає надлишок грошей, це веде до інфляції, а їх нестача спричиняє дефляцію. Відповідальність як за інфляцію так і за дефляцію несе держава. Саме вона здійснює регулювання кількості грошей в обігу, враховуючи дію закону грошового обігу.

Для функціонування грошового ринку необхідні певні інститути, найважливішими з яких є банки. Діяльність основних суб’єктів грошового ринку буде проаналізована в одній з наступних глав даного посібника.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалась у кожній країні і законодавчо закріплена державою. В світі існують різні системи грошового обігу, які визначаються специфікою економіки кожної країни. Проте розвиток національних грошових систем підпорядкований і певним загальним закономірностям, що проявляються майже у синхронній зміні типів грошових систем у процесі їх еволюції. Найважливіші елементи систем грошового обігу показані на рис.4.2.

Рис.4.2. Структурні елементи грошової системи

Історія знає три типи грошових систем – систему біметалізму, систему золотого монополізму і систему паперово-кредитних грошей.

У 1976 р. країни-члени МВФ провели на Ямайці (м.Кінгстон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи – паперово-кредитної, в основу якої покладено такі головні принципи:

- юридично закріплена демонетизація золота, тобто повна відмова від золотого стандарту;

- скасована фіксація золотого вмісту національних валют (масштабу цін);

- припинено виконання золотом ролі загального еквівалента;

- скасовано офіційну ціну на золото, яка раніше існувала (35дол. за одну тройську унцію – 31,1 г);

- золото перетворено із грошового товару в звичайний товар, який продається й купується на світових ринках за ціною, що складається залежно від попиту і пропозиції;

- впроваджено перехід до плаваючих валютних курсів.

Сучасний грошовий обіг використовує сукупність грошових коштів у двох формах – готівкових і безготівкових грошей. За обсягом готівка значно уступає безготівковим грошам. У високорозвинених країнах вона складає лише до 10% усіх грошових засобів. З’ясування сутності та еволюції грошей і грошових систем дозволяє розкрити закони грошового обігу, що управляють цими системами.